Минає 30 років після того, як 26 квітня 1986 року сталась аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Україна та Європа досі долають наслідки цієї катастрофи.

1. Близько 60% території Зони відчуження стануть придатними для проживання людини уже за 30-60 років, адже ці землі уже навіть сьогодні є відносно чистими. Однак немає жодної економічної доцільності у поверненні населення у «Зону», адже Північ України є малопридатною для ведення сільськогосподарської діяльності, тому у 6 разів менш заселена, ніж решта регіонів. Власне, саме через невисоку продуктивність місцевих земель більш ніж півстоліття тому ця територія була обрана для будівництва Чорнобильської атомної електростанції. Ще одна обов'язкова умова для будівництва АЕС - наявність достатньо великої водойми поруч, річка Прип'ять цілком підходила для цих цілей. 

Сьогодні, щоб повернути населення на ці землі, доведеться витратити чималі кошти на проведення досліджень. Тому від цієї ідеї було вирішено відмовитися на користь проекту зі створення особливого заповідника та проведення наукових робіт із вивчення впливу радіації на організми видів, що неймовірно розмножилися на території без людей.

2. Ще 40% території «Зони» ніколи не можна буде використовувати для проживання населення. Ну - як ніколи? У 102014 році це, теоретично, було б можливо. Як відомо, землі навколо ЧАЕС забруднені кількома типами радіонуклідів. Період їх напіврозпаду становить від 29 і аж до 24 тисяч років! Як пам'ятаємо з курсу фізики, у результаті напіврозпаду радіонукліди не зникають повністю, але їх стає вдвічі менше, ніж було. Отже, за більш ніж 100 тисяч років чорнобильські землі повністю очистяться, і там буде сприятливе для людини радіоекологічне середовище. 

3. Туристичний інтерес до «Зони» щороку лише зростає. Скоріше за все, це пов'язано з поширенням «культури постапокаліпсису» серед молоді. Зокрема, у 2015 році Зону відчуження відвідало більш ніж 17 тисяч туристів, це більше, ніж було у 2014 році. У зв'язку з цим Державне агентство з управління Зоною відчуження планує залучати приватний капітал та розвивати туристичний напрямок. Це принесе додаткові кошти у бюджет та дозволить підтримувати безпечні маршрути у належному стані. Однак об'єкти, які від часу та відсутності догляду починають руйнуватися, стануть закритими для відвідувачів. 

Для порівняння, Зона відчуження у Білорусі повністю обмежена для відвідування сторонніми особами, ніякого туризму там немає. Однак раз на рік туди може будь-хто потрапити на цілком законних засадах - у день Радуниці. Так називається весіннє свято поминання померлих у східних слов'ян, що офіційно відзначається у Білорусі. Дозвіл на відвідування «Зони» надається лише тим, у кого там були поховані родичі, але цим залюбки користуються усі охочі.

4. Близько 70% території Зони відчуження - це ліс. Ще 30% займають поля, які також поступово заростають. Торік, під час масштабних весняних пожеж, спричинених підпалом, згоріло аж 7% території. Однак до питання забезпечення пожежної безпеки у «Зоні» ставляться більш ніж серйозно. Роботи з чистки лісу та підготовки протипожежних траншей ведуть 500 працівників підприємства «Північна пуща». 

5. Після аварії на Чорнобильській АЕС рівень забруднення радіонуклідами річки Дніпро підвищився у 10-15 разів порівняно з доаварійними показниками. Попри це рівень забруднення все ще не перевищує допустимі санітарні норми. Однак радіонукліди продовжують потрапляти у воду. Радіоактивні грунтові води «зони» стікають у річку Прип'ять, а звідти потрапляють у Дніпро, Чорне море та світовий океан.

6. Протягом 30 років загальний вплив радіації у Зоні відчуження зменшився у 10 тис. разів. А завдяки будівництву першого саркофага радіаційні викиди в атмосферу з інженерних споруд 4 енергоблоку скоротилися у 125 разів. За цими холодними цифрами стоять життя і здоров'я майже 100 тисяч ліквідаторів. У перші роки люди працювали довкола реактора з розрахунком радіаційної дози 25 рентген на особу. Отримати таке опромінення можна було за лічені хвилини, якщо не за секунди. Однак вибору не було, хтось мав встановлювати обладнання, зводити «Укриття-1», захоронювати радіаційно заражені землі, зносити будинки, вирубувати дерева і навіть відстрілювати домашніх тварин, що залишилися на опроміненій території...

1. Близько 60% території Зони відчуження стануть придатними для проживання людини уже за 30-60 років, адже ці землі уже навіть сьогодні є відносно чистими. Однак немає жодної економічної доцільності у поверненні населення у «Зону», адже Північ України є малопридатною для ведення сільськогосподарської діяльності, тому у 6 разів менш заселена, ніж решта регіонів. Власне, саме через невисоку продуктивність місцевих земель більш ніж півстоліття тому ця територія була обрана для будівництва Чорнобильської атомної електростанції. Ще одна обов'язкова умова для будівництва АЕС - наявність достатньо великої водойми поруч, річка Прип'ять цілком підходила для цих цілей. 

Сьогодні, щоб повернути населення на ці землі, доведеться витратити чималі кошти на проведення досліджень. Тому від цієї ідеї було вирішено відмовитися на користь проекту зі створення особливого заповідника та проведення наукових робіт із вивчення впливу радіації на організми видів, що неймовірно розмножилися на території без людей.

2. Ще 40% території «Зони» ніколи не можна буде використовувати для проживання населення. Ну - як ніколи? У 102014 році це, теоретично, було б можливо. Як відомо, землі навколо ЧАЕС забруднені кількома типами радіонуклідів. Період їх напіврозпаду становить від 29 і аж до 24 тисяч років! Як пам'ятаємо з курсу фізики, у результаті напіврозпаду радіонукліди не зникають повністю, але їх стає вдвічі менше, ніж було. Отже, за більш ніж 100 тисяч років чорнобильські землі повністю очистяться, і там буде сприятливе для людини радіоекологічне середовище. 

3. Туристичний інтерес до «Зони» щороку лише зростає. Скоріше за все, це пов'язано з поширенням «культури постапокаліпсису» серед молоді. Зокрема, у 2015 році Зону відчуження відвідало більш ніж 17 тисяч туристів, це більше, ніж було у 2014 році. У зв'язку з цим Державне агентство з управління Зоною відчуження планує залучати приватний капітал та розвивати туристичний напрямок. Це принесе додаткові кошти у бюджет та дозволить підтримувати безпечні маршрути у належному стані. Однак об'єкти, які від часу та відсутності догляду починають руйнуватися, стануть закритими для відвідувачів. 

Для порівняння, Зона відчуження у Білорусі повністю обмежена для відвідування сторонніми особами, ніякого туризму там немає. Однак раз на рік туди може будь-хто потрапити на цілком законних засадах - у день Радуниці. Так називається весіннє свято поминання померлих у східних слов'ян, що офіційно відзначається у Білорусі. Дозвіл на відвідування «Зони» надається лише тим, у кого там були поховані родичі, але цим залюбки користуються усі охочі.

4. Близько 70% території Зони відчуження - це ліс. Ще 30% займають поля, які також поступово заростають. Торік, під час масштабних весняних пожеж, спричинених підпалом, згоріло аж 7% території. Однак до питання забезпечення пожежної безпеки у «Зоні» ставляться більш ніж серйозно. Роботи з чистки лісу та підготовки протипожежних траншей ведуть 500 працівників підприємства «Північна пуща». 

5. Після аварії на Чорнобильській АЕС рівень забруднення радіонуклідами річки Дніпро підвищився у 10-15 разів порівняно з доаварійними показниками. Попри це рівень забруднення все ще не перевищує допустимі санітарні норми. Однак радіонукліди продовжують потрапляти у воду. Радіоактивні грунтові води «зони» стікають у річку Прип'ять, а звідти потрапляють у Дніпро, Чорне море та світовий океан.

6. Протягом 30 років загальний вплив радіації у Зоні відчуження зменшився у 10 тис. разів. А завдяки будівництву першого саркофага радіаційні викиди в атмосферу з інженерних споруд 4 енергоблоку скоротилися у 125 разів. За цими холодними цифрами стоять життя і здоров'я майже 100 тисяч ліквідаторів. У перші роки люди працювали довкола реактора з розрахунком радіаційної дози 25 рентген на особу. Отримати таке опромінення можна було за лічені хвилини, якщо не за секунди. Однак вибору не було, хтось мав встановлювати обладнання, зводити «Укриття-1», захоронювати радіаційно заражені землі, зносити будинки, вирубувати дерева і навіть відстрілювати домашніх тварин, що залишилися на опроміненій території...