Шановні діти, батьки та педагоги!

26 квітня – День, коли запалають свічки пам’яті, за втраченими долями розщепленими на атоми Чорнобилем. Час минає, а біль залишається з новими поколіннями. І цього року, в спогадах родин, зринає гіркий дим та полум’я Чорнобильської ЧАЕС.

Людство входить у майбутнє, оглядаючись у минуле. Такий одвічний закон історії. У тому, що було, не можна нічого змінити, але так само нічого не можна забувати. Тож нехай слово «Чорнобиль» стане постійним і суворим нагадуванням людині про відповідальність перед прийдешніми поколіннями за все, що вона творить своїм розумом і своїми руками.

Заспівала пташка у саду,

Зацвіла кульбаба на долині

Дай же, Боже, щастя всім в роду,

Дай же, Боже, щастя Україні!

Так подумав хлопець і заснув.

Сниться йому небо пурпурове,

В небі сонце коршун проковтнув,

Серед днини запалали зорі.

То не зорі, небо там навпіл

Чорним димом, згарищем палало

Атом з Прип’яті розжарений летів,

Все живе із болем помирало.

Там, де хата даху вже немає,

І де вікна – протяги від дир,

І дорослий, і малий тікає,

Сумно плачуть вікна від квартир.

Ця чума двадцятого століття

Знищила усе, усіх живцем,

Перекреслила життя людське на сміття,

Не напишеш біль ніяким олівцем.